Eze 16 | UkrOgienko | STEP | і коли я побачив усякий чин Бога, тоді я пізнав , що не може люди́на збагнути чину, під сонцем учи́неного! Тому скільки люди́на не тру́диться, щоб дошукатись цього , то не зна́йде, і коли й мудрий скаже, що знає,

Ezekiel 16

Коли я поклав своє серце, щоб мудрість пізнати, і побачити чин, що діється він на землі, бо ні вдень ні вночі сну не бачить люди́на своїми очима, 1 і коли я побачив усякий чин Бога, тоді я пізнав, що не може люди́на збагнути чину, під сонцем учи́неного! Тому скільки люди́на не тру́диться, щоб дошукатись цього, то не зна́йде, і коли й мудрий скаже, що знає, — не зможе знайти! 2

Одна́кове всім випада́є

3 Ото ж бо все це я до серця свого взяв, і бачило серце моє все оце, що праведні й мудрі та їхні учи́нки — у Божій руці, так само любов чи нена́висть: Люди́на не знає нічого, що є перед нею! 4 Однакове всім випадає: праведному і безбожному, доброму й чистому та нечистому, і тому́, хто жертву прино́сить, і тому, хто жертви не приносить, як доброму, так і грішникові, тому, хто кляне́ться, як і тому, хто клятви боїться! 5 Оце зле у всім, що під сонцем тим ді́ється, — що одна́кове всім випада́є, і серце лю́дських синів повне зла, і за життя їхнього безу́мство в їхньому серці, а по то́му до мертвих відходять.

Краща собаці живому, ніж левові мертвому

6 Хто знахо́диться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж ле́вові ме́ртвому! 7 Бо знають живі, що помруть, а померлі нічо́го не знають, і заплати немає вже їм, — бо забута і пам'ять про них, 8 і їхнє коха́ння, і їхня нена́висть, та за́здрощі їхні загинули вже, і нема вже їм ча́стки навіки ні в чо́му, що під сонцем тим ді́ється!

Тож їж у веселися

9 Тож іди, їж із радістю хліб свій, та з серцем веселим вино своє пий, коли Бог уподо́бав Собі твої вчинки! 10 Нехай кожного ча́су одежа твоя буде біла, і нехай на твоїй голові не бракує оли́ви! 11 Заживай життя з жінкою, яку ти кохаєш, по всі́ дні марно́ти твоєї, що Бог дав для тебе під сонцем на всі́ дні марно́ти твоєї,— бо оце твоя доля в житті та в твоєму труді́, що під сонцем ним тру́дишся ти! 12 Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шео́лі, куди ти йде́ш, ні роботи, ні ро́здуму, ані знання́, ані мудрости!

Життя наше залежне від ча́су й наго́ди

13 Зно́ву я бачив під сонцем, що біг не у ско́рих, і бій не в хоро́брих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка — у знавців, — а від ча́су й наго́ди залежні вони! 14 Бо ча́су свого люди́на не знає, мов риби, поло́влені в па́губну сітку, і мов пта́хи, захо́плені в сі́льце, — так хапа́ються лю́дські сини за час лиха, коли воно на́гло спадає, на них!

Пого́рджується мудрість бідного

15 Також оцю мудрість я бачив під сонцем, і велика для мене здавалась вона: 16 Було мале місто, і було в ньому мало людей. І раз прийшов цар великий до нього, й його оточи́в, і побудува́в проти нього велику обло́гу. 17 Але в ньому знайшлася люди́на убога, та мудра, і вона врятувала те місто своєю премудрістю, — та пізніше ніхто не згадав про цю вбогу люди́ну! 18 І я говорив: Краща мудрість за силу; одна́ко пого́рджується мудрість бідного, і не слухаються його слів! 19 Слова мудрих, почуті в споко́ї, кращі від крику володаря поміж безглу́здими. 20 Мудрість краща від зброї військо́вої, але один грішник погубить багато добра́. 21

Буває глупо́та, на великих висо́тах поставлена

22 Мертві мухи псують та зашумовують оливу мирова́рника, — так трохи глупо́ти псує мудрість та славу. 23 Серце мудрого тягне право́руч, а серце безумного — ліво́руч. 24 Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця ^{▼▼У Біблії „серце“ часто визначає „розум“.} бракує, і всім він говорить, що він нерозумний. 25 Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, — бо лагі́дність доводить до про́щення навіть великих провин. 26 Є зло, що я бачив під сонцем, мов по́милка, що повстає від володаря: 27 на великих висо́тах глупо́та буває поста́влена, а багаті сидять у низині́! 28 Я бачив на ко́нях рабів, князі́ ж пішки ходили, немов ті раби.

Не копай ближньому ями, бо сам в неї впаде́ш

29 Хто яму копає, той в неї впаде́, а хто валить мура, того га́дина вкусить. 30 Хто зно́сить камі́ння, пора́ниться ним; хто дро́ва рубає, загро́жений ними. 31 Як залізо ступіє, й хтось ле́за не ви́гострить, той мусить напру́жити свою силу, — та мудрість зара́дить йому! 32 Коли вкусить гадюка перед закля́ттям, тоді ворожби́т не потрібний.

Про безумного

33 Слова́ з уст премудрого — милість, а губи безумного нищать його: 34 поча́ток слів його уст — глупо́та, а кінець його уст — зле шале́нство. 35 Нерозумний говорить багато, та не знає люди́на, що́ буде; а що буде по ньому, хто скаже йому? 36 Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.

Про правителів

37 Горе, кра́ю, тобі, коли цар твій — хлопчи́на, а влади́ки твої спозара́нку їдять! 38 Щасливий ти, кра́ю, коли син шляхе́тних у тебе царем, а влади́ки твої своєча́сно їдять, як ті му́жі, а не як п'яни́ці! 39 Від лі́нощів ва́литься стеля, а з опу́щення рук тече дах. 40 Гости́ну справляють для радощів, і вином весели́ться життя, а за срі́бло все це можна мати. 41 Навіть у ду́мці своїй не злосло́в на царя, і в спа́льні своїй не кляни багача́, — небесний бо птах віднесе́ твою мову, а крила́тий розкаже про слово твоє. 42

За́вжди тішся, але пам'ятай про дні те́мряви

43 Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов зна́йдеш його. 44 Давай частку на сім чи й на вісім, бо не знаєш, яке буде зло на землі. 45 Коли́ перепо́вняться хмари дощем, то виллють на землю його. А коли дереви́на на пі́вдень впаде́ чи на пі́вніч, зали́шитьсяна місці, куди дереви́на впаде́. 46 Хто вважає на вітер, не буде той сі́яти, а хто споглядає на хмари, не буде той жати. 47 Як не ві́даєш ти, яка то путь вітру, як кості зроста́ють в утро́бі вагі́тної, так не ві́даєш ти чину Бога, що робить усе. 48 Сій ра́нком насіння своє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя, не знаєш бо ти, котре ви́йде на краще тобі, — оце чи оте, чи обо́є одна́ково добрі. 49 І світло солодке, і добре оча́м сонце бачити, 50 і коли б люди́на жила́ й довгі роки́, хай за всіх їх вона ті́шиться, і хай пам'ятає дні те́мряви, бо їх бу́де багато, — усе, що надійде, марно́та! 51 Ті́шся, юначе, своїм молоде́цтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодо́щів твоїх! І ходи ти доро́гами серця свого й виді́нням оче́й своїх, але знай, що за все це впрова́дить тебе Бог до су́ду! 52 Тому́ жени смуток від серця свого́, і віддаляй зле від тіла твого, бо й дити́нство, і рання життє́ва зоря́ — то марно́та! 53

І ве́рнеться порох у землю

54 І пам'ята́й в днях юна́цтва свого́ про свого Творця́, аж поки не при́йдуть злі дні, й не наступлять літа́, про які говорити ти бу́деш: „Для мене вони неприємні!“ 55 аж поки не сте́мніє сонце, і світло, і місяць, і зо́рі, і не ве́рнуться хмари густі́ за доще́м, 56 у день, коли затремтя́ть ті, хто дім стереже, і зі́гнуться мужні, і спи́нять роботу свою млинарі́, бо їх стане мало, і поте́мніють ті, хто в вікно визирає, 57 і двері подвійні на вулицю за́мкнені бу́дуть, як зме́ншиться гу́ркіт млина́, і голос пташи́ни замовкне, і затихнуть всі до́чки співучі, 58 і будуть боятись високого місця, і жа́хи в дорозі їм бу́дуть, і мигда́ль зацвіте, й обтяжі́є коби́лка, і загине бажа́ння, бо ^{▼▼Кінець цього віршу мав би бути на кінці віршу 6-го.} люди́на відхо́дить до вічного дому свого́, а по вулиці будуть ходити довко́ла голосі́льники, 59 аж поки не пі́рветься срібний шнуро́к, і не зло́миться кругла посу́дина з золота, і при джерелі́ не розі́б'ється глек, і не зламається ко́ло, й не ру́не в крини́цю... 60 І ве́рнеться порох у землю, як був, а дух ве́рнеться зно́ву до Бога, що дав був його! 61 Наймарні́ша марно́та, — сказав Пропові́дник, — марно́та — усе!

Хто був Проповідник

62 Крім того, що Пропові́дник був мудрий, він навчав ще наро́д знання́. Він важив та досліджував, склав багато при́повістей. 63 Проповідник пильнував знахо́дити потрібні слова, і вірно писав правдиві слова.